ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА
Літературна казка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів.
Мабуть, кожен погодиться із твердженням, що авторська казка – найбільш емоційний, тонкий, філософський жанр літератури, здатний доторкнутись до серця не тільки маленького, але й дорослого читача. Найкращі взірці літературної казки були написані справжніми дітьми у дорослих тілах (А. Ліндгрен, Г.Х. Андерсен, Л. Керол та інші не просто на все життя зберегли у собі дитину, але й уміли поєднувати водночас дитяче й доросле світосприйняття), тому й звертаються вони не тільки до наших дітей, але й до тих хлопчиків та дівчаток, що й досі живуть у кожному з нас.
Авторська казка навчає дитину дорослих, недитячих істин. Але їх розуміння приходить поступово – на різному рівні світогляду одна й та сама казка може мати дуже різні прочитання. Тому улюблені казки можна читати й перечитувати безліч разів, і тому дорослі з таким захопленням читають казки, що любили змалку, своїм дітям.
Мабуть, кожен погодиться із твердженням, що авторська казка – найбільш емоційний, тонкий, філософський жанр літератури, здатний доторкнутись до серця не тільки маленького, але й дорослого читача. Найкращі взірці літературної казки були написані справжніми дітьми у дорослих тілах (А. Ліндгрен, Г.Х. Андерсен, Л. Керол та інші не просто на все життя зберегли у собі дитину, але й уміли поєднувати водночас дитяче й доросле світосприйняття), тому й звертаються вони не тільки до наших дітей, але й до тих хлопчиків та дівчаток, що й досі живуть у кожному з нас.
Авторська казка навчає дитину дорослих, недитячих істин. Але їх розуміння приходить поступово – на різному рівні світогляду одна й та сама казка може мати дуже різні прочитання. Тому улюблені казки можна читати й перечитувати безліч разів, і тому дорослі з таким захопленням читають казки, що любили змалку, своїм дітям.
Різниця між літературною казкою і
народною полягає в наступному:
- Літературна казка — авторський твір на відміну від народної казки, яка виникла як малий епічний жанр в результаті колективної творчості етносу.
- Літературна казка — жанр художньої літератури, в той час як народна казка — один із фольклорних жанрів, особливість якого — усний переказ.
- Літературна казка може мати придуманий автором вільний сюжет. У народній казці сюжетна лінія строго підпорядкована певній схемі, якої повинен дотримуватися оповідач, щоб зберегти канву розповіді.
- Система образів у літературній казці довільна, в народній — обумовлена традиціями і уявленнями про добрі і злі сили.
- Народна казка в художній формі відображає глибинний пласт колективної свідомості і відноситься до найдавнішого виду усної народної творчості. Літературна казка може продовжувати національні традиції, але є плодом авторської уяви і в жанровому плані близька до сучасних видів пригодницької та фантастичної літератури.
ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО
(1856 —1916)
(1856 —1916)
Чимало прекрасних казок для дітей написав видатний український письменник Іван Якович Франко.
Народився Іван Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах Дрогобицького повіту на Львівщині в родині сільського коваля. Малий Івась (Ясьо — так звала сина мати) змалку любив бувати у батьковій кузні, куди сходилися селяни, щоб поспілкуватися, почути новини, порадитися, переповісти цікаві, часто фантастичні історії.
Неоціненним залишається внесок Івана Франка в українську літературу. Для дітей письменник написав чимало цікавих казок, які об'єднав у збірку і видав наприкінці XIX ст. під назвою «Коли ще звірі говорили». На думку І. Франка, казки «заставляють дітей сміятися й думати, розбуджують їхню цікавість та увагу до явищ природи». До збірки «Коли ще звірі говорили» увійшла й казка «Фарбований Лис». Іван Франко написав дуже багато поетичних, прозових, драматичних творів, літературознавчих досліджень, які зібрано у 50-ти томах. Однак чи не найулюбленішим його героєм був хлопчик Мирон — персонаж оповідань «У кузні», «Малий Мирон», «Олівець», «Під оборогом», чимось схожий на малого Яся з прикарпатських Нагуєвичів.Франко був напрочуд скромним, любив одяг строгих кольорів, майже завжди носив вишивану сорочку. Мріяв купити велосипед, але так і не купив. Часто мандрував пішки, був завзятим рибалкою і грибником.
Помер Іван Франко 28 травня 1916 року. Письменника по праву вважають продовжувачем традицій Тараса Шевченка. Це відзначив Д. Павличко: «Шевченко народив, а Франко виховав українську націю». І, безперечно, продовжує виховувати сьогодні, адже його твори друкуються чималими тиражами, пісні на його вірші виконують популярні співаки, а фільми, зняті за мотивами його творів, хвилюють і дітей, і дорослих.
Казку І.Франка можна прочитати тут http://kazky.org.ua/zbirky/franko-zviri/farbovanyj-lys
ВАСИЛЬ КОРОЛІВ-СТАРИЙ
(1879—1943)
Справжнє ім'я — Василь Костьович Королів. Василь Королів-Старий народився в с. Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині 4 лютого 1879 р. Навчався в Полтавській духовній семінарії, продовжив освіту в Харківському ветеринарному інституті. Працював ветеринарним лікарем, видав популярний посібник з ветеринарії.
Фантастичні казки Василя Королева-Старого подібні до народних казок. Однак літературна казка має свої особливості, що відрізняють її від народної. Читач бачить те, що відбувається, очима автора, який ділиться з нами життєвими спостереженнями. Так, мудрий погляд Королева-Старого на життя вчить читачів справедливо оцінювати вчинки казкових героїв, розрізняти добро і зло як у казках, так і в житті. Ще одна особливість літературної казки — не традиційна для жанру казки мова зі сталими зворотами, а індивідуальна, авторська. У Королева-Старого вона витончена, шляхетна й трохи іронічна. Без сумніву, Королів-Старий — талановитий письменник. Його талант виявився передусім у вмінні пильними очима придивлятися до всього, що його оточувало. Він помічав те, чого не бачили інші. Змальовуючи створіння, які «невидимо живуть обіч з нами», Королів-Старки намагався розширити межі уявлення про довколишній світ природи й людини.
Казку можна прочитати тут http://www.soroka-tm.com.ua/page-doc_id-44.html
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
(1935–1963)
Вони вчать нас розпізнавати гарних людей, стерегтись поганих, прививавають нам якості людяної натури. Під виразне читання казок нашими матерями ми засинали, а у снах бачили Івасика-Телесика, жар-птицю, доброго та сміливого дядька, який переміг чорта. Ці милі герої живуть в наших душах, вони причаїлись десь у куточку, але швидко прибіжать, якщо ми покличемо їх.
У багатьох казках за оригінальною формою викладу, незвичайними героями, цікавими назвами, фантастичними подіями може ховатись глибокий зміст. Іноді цей прихований зміст ми не розуміємо або розуміємо не до кінця, та все одно він залишається і спливає тоді, коли цього потребує життя. Казки вчать жити, вони стають для нас чимось на зразок «теоретичного життєвого досвіду».
В цьому сенсі дуже цікавою є казка Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон». В, неї є дуже кумедні назви: Плаксій, Плаксоград, Нудота, Плаксота, Вай-Вай, Лоскотон. Тобто імена героїв, як це часто буває у казках, говорять про характер смішних персонажів. Звичайно, мимоволі заливаєшся сміхом, коли читаєш про капітана плаксівців, який від жаху з'їв сам себе, про те, що сталося з Плаксієм та його доньками. Теплом і впевненістю, що добро завжди переможе, повіває від сміливого дядька Лоскотона. І вже не хочеться рюмсати, скавчати через якусь дрібницю,щоб навіть у самого себе не викликати порівняння із відповідним персонажем. До того ж Лоскотон не може не подобатися тим, що сильний у своїй правоті, він бачить людей такими, якими вони є насправді, розуміє їхні проблеми, вміє розрадити у скрутні часи. Мабуть, саме тому він не залишається довго наодинці з негодами. Ця казка навчає нас тому, що сильніший не той, хто цар, а той, хто має багато друзів, за кого народ.
А якщо придивитися ще уважніше, то легко побачити людей, які стали прототипами царя, його синів та дочок, старого дядька Лоскотона. Прототипами героїв казок Василя Симоненка стали реальні люди, а його творчість залишилась нам у спадок і сьогодні вчить нас бути людьми, цінувати радість життя, справжніх друзів, уболівати за долю своєї Батьківщини.
Казку можна прочитати тут http://lib.misto.kiev.ua/UKR/BOOK/SIMONENKO/carplaxiytaloskoton.txt
ГАЛИНА МАЛИК
(1951)
Народилася Галина Миколаївна 12 серпня 1951 року у м. Бердянську Запорізької області. 1964 року сім'я переїхала в селище Середнє на Ужгородщині. Дитинство і юність майбутньої письменниці були радісними і спокійними. Вона добре вчилася в школі, мала веселий характер, почуття гумору і... не збиралась бути письменницею.
Батько Галини Миколаївни за фахом був агрономом, і його разом із сім'єю направили у Донецьку область працювати на дослідній виноградарній станції. Але Галину Миколаївну завжди тягнуло на Закарпаття, туди, де пройшло її дитинство.
Якось у інтерв'ю Галина Малик сказала: «Для того щоб писати для дітей, треба просто бути щасливою людиною... Адже звідки, як не з себе, можна дістати весь той прекрасний казковий світ, якого в реальності не існує?»
Галина Миколаївна не приховує, що свої перші дитячі книжки написала через потребу пояснити якісь прості та важливі істини своїй старшій дочці. Утім, аналогічно — для власних дітей — привели у світ Пеппі Довгупанчоху Астрід Ліндгрен, Вінні-Пуха Александр Мілн, Мийдодіра Корній Чуковський та багато хто ще. І хоча діти Галини Малик уже виросли, вона і дотепер пише «для своїх малих дітей», іронічно додаючи: «По інерції...».
Згодом Г. Малик почала писати казкові повісті для дітей. З персонажами цих повістей весь час трапляються якісь пригоди, відбуваються небезпечні та радісні події: то реальні діти потрапляють у казкову країну, а то герої казкових країн потрапляють у наше реальне життя. А ще, коли читаєш повісті та п'єси письменниці, здається, що їхня авторка перебуває серед своїх героїв — разом із ними переживає все описане у книжках.
Г. М. Малик — член Національної спілки письменників України з 1991 року. Більшість своїх творів письменниця присвятила дітям. Найвідоміші її твори — це «Подорож Алі в Країну Чудес», «Злочинці з паралельного світу», серія невеликих поетичних збірок для дітей. За повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» та «Подорож у королівство сяктаків» у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О. Копиленка. З незвичайними пригодами Алі, невгамовної героїні цих повістей, уже познайомились юні читачі Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн. А за повість, яка називається «Злочинці з паралельного світу» (а згодом з'явилися й «Злочинці з паралельного світу - 2»), Г. М. Малик було присуджено звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки 2003 року. До речі, цієї престижної премії, крім Галини Малик, були свого часу удостоєні її земляки Володимир Ладижець та Степан Жупанин.
2005 року в тернопільському видавництві «Підручники і посібники» вийшла нова книга Галини Малик — казка «Пригоди в зачарованому місті».
Казку можна прочитати тут http://coollib.net/b/261177/read#t19
Немає коментарів:
Дописати коментар